ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА
ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

На правах рукопису

ШЛАФМАН Наталія Леонідівна

УДК (330.43+334.722)338.49

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ
ПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 − економіка та управління національним господарством

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант
Бутенко Анатолій Іванович,
доктор економічних наук, професор

Одеса-2011
ЗМІСТ

Стор.
Вступ…………………………………………………………………… 4
1. Теоретичні засади державного регулювання підприємницької діяльності……………………………………………………………….
17
1.1. Методологічні принципи державного регулювання підприємницького сектору економіки……….…..................................
17
1.2. Теоретичні основи економічних інтересів ………………………. 29
1.3. Концепція державного регулювання підприємницького сектора економіки …………………………………………………………………
46
1.4. Висновки до розділу 1………………………………………………. 72
2. Дослідження підприємницького середовища в Україні……………. 76
2.1. Стан і тенденції розвитку підприємницького сектора…………… 76
2.2. Вплив податкової політики на розвиток підприємницької діяльності………………………………………………………………….
118
2.3. Ефективність системи державного регулювання розвитку підприємництва…………………………………………………………..
126
2.4. Висновки до розділу 2………………………………………………. 145
3. Механізми державного регулювання розвитку підприємницького сектора…………………………………………………………………….
151
3.1. Формування механізму взаємодії владних і підприємницьких структур…………………………………………………………………... 151
3.2. Механізм податкового стимулювання розвитку підприємницького сектора………………………………………………
158
3.2.1. Трансформація систем оподаткування підприємництва в розвинутих країнах……………………………………………………..
168
3.2.2. Реформування податкової системи України……………………. 184
Стор.
3.3. Механізми інфраструктурної підтримки розвитку підприємництва………………………………...…………………………
192
3.3.1. Удосконалення інфраструктури підприємницької діяльності в промисловому комплексі України………………………………………
192
3.3.2. Механізми інформаційної підтримки підприємницької діяльності в промисловому комплексі України………………………..
199
3.4. Висновки до розділу 3……………………………………………... 209
4. Механізми реалізації державно-приватного партнерства…………. 214
4.1. Засади державно-приватного партнерства………………………… 214
4.2. Інструменти та механізми фінансування державно-приватного партнерства……………………………………………………………….
247
4.3. Впровадження політики ДПП на регіональному рівні…………… 269
4.4. Висновки до розділу 4………………………………………………. 284
5. Методичні засади розробки Програм підтримки підприємництва…………………………………………………………..
288
5.1. Методологія програмно-цільового управління…………………… 288
5.2. Методичні рекомендації щодо розробки регіональних програм підтримки підприємництва……………………………………………… 306
5.3. Висновки до розділу 5………………………………………………. 316
Висновки та рекомендації…………..………………………………… 319
Перелік використаних літературних джерел…………………………. 336
Додатки……………………………………………………………….. 369

ВСТУП

В умовах постіндустріальної модернізації світової економіки, переходу сучасної цивілізації на шлях стійкого розвитку, підприємництво стає невід'ємною ланкою в структурі суспільного відтворювального процесу, без якого неможливо забезпечити успішний соціально-економічний розвиток і зростання ефективності виробництва. Здатність швидко адаптуватися до змін кон'юнктури ринку, апробувати проривні ідеї, простота і гнучкість структури управління роблять підприємницьку діяльність привабливою для економічно активного населення.
Діюче економічне регулювання розвитку підприємницького сектору в умовах його адаптації до імперативів розширено-відтворювального режиму функціонування економіки − це найважливіший інструмент досягнення заявлених цільових настанов, таких як: забезпечення стійкого розвитку; вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку, підвищення якості життя населення країни і поліпшення соціального клімату в суспільстві, тощо.
У більшості досліджень прослідковується тенденція, спрямована скоріше на аналіз організаційно-економічних проблем малого підприємництва як одного з суб'єктів економічних відносин. Однак, у вітчизняній і закордонній літературі залишається слабко дослідженою комплексна система регулювання розвитку підприємницького сектора.
Різноманіття проблем, пов'язаних з реформуванням підприємницького сектора в умовах його адаптації до імперативів забезпечення стійкого відтворювального режиму розвитку економіки, багато в чому обумовлено його специфікою. Відсутність механізму системного регулювання розвитку підприємництва вимагає узагальнення теоретичного й емпіричного досвіду, з метою формування концепції стійкого розвитку української економіки на засадах формування ефективного підприємницького сектору.
Проблема державного управління економікою в цілому і підприємницьким сектором, зокрема, є надзвичайно гострою. Зміни, що відбуваються в нашій країні, спонукують переосмислити базисні питання про державу, які стосуються її політичної ролі в управлінні економічними процесами.
На сучасному етапі роль і значення державних методів управління економікою зростають. На передній план висувається проблема підвищення ефективності діяльності самого державного апарата управління, удосконалення механізмів його впливу на економіку. «Стихійний» перехід до ринкових відносин, як правило, супроводжується важкими політичними і соціально-економічними наслідками, що підтверджує і вітчизняний досвід.
Перехід до соціальної ринкової економіки провідних розвинутих країн і їх швидкий розвиток відбулися при активній політичній участі і регулюванні формування підприємницького сектора державою.
В Україні відсутній необхідний досвід здійснення інституціональних перетворень, чіткість виконання законодавчих норм, що породило значну перевагу неформальних відносин між владою і підприємницькими структурами. Нестача теоретично обґрунтованої системної концепції здійснення інституціональних реформ призвела до значної неузгодженості формальних і неформальних норм і «правил гри» і, як наслідок, до відповідного поводження суб'єктів підприємницької діяльності.
Виходячи з викладеного, відзначимо, що тема дослідження є актуальною й обумовлює необхідність всебічного дослідження відносин, що складаються в період суспільної трансформації, між державною владою і суб’єктами підприємницької діяльності. Реалізація даного напрямку вимагає сполучення досягнень різних областей економічного знання з практичним вітчизняним і закордонним досвідом проведення реформ і, зокрема, державного управління.
Окремі елементи взаємозв'язку держави і підприємницького сектору знайшли відображення в ряді робіт класиків: Р. Кантильона, Ж.-Б. Сея, А. Сміта, Г. Шмоллера, М. Вебера, В. Зомбарта, Й. Шумпетера, О. Шпенглера, А. Маршалла, А. Пігу, Дж.М. Кейнса, М. Фрідмена, Б.Н. Чічерина та ін .
Інституціональний аспект державного регулювання розвитку підприємництва досліджувався в роботах А. Алчіана, Р. Коуза, Д. Норта, Дж. Бьюкенена, Г. Беккера, Т. Веблена, М. Олсона, О. Уільямсона, Дж. К. Гелбрейта, Г. Саймона, Р. Познера, Э.Дж. Долана та інших вчених .
Теоретичні і методологічні розробки, пов'язані з державним регулюванням розвитку підприємництва, що стосуються системи взаємодії владних структур і суб’єктів підприємницької діяльності в контексті інституціональних перетворень, містяться в працях Л.І. Абалкіна , Н.І. Арістера, Е.Т. Гайдара, С.В. Глазьєва , А. Городецького, Т. Гурова, М. Дерябиної , Ш.І. Єнікеєва, А. Ілларіонова , В. Іванченко, Р. Капелюшникова, А.І.Бутенко, В.І.Ляшенко, В.А. Мальгіна, С.В. Мокічева, А. Олейника , В. Палтеровича, К. Павлова, В. Радаєва, А. Радигіна , Ф. Шамхалова та ін.
Разом з тим, слід зазначити, що багато проблем державного управління підприємництвом, взаємодії влади і суб’єктів підприємницької діяльності в умовах інституціональних перетворень залишаються слабко дослідженими і носять дискусійний характер. Зокрема, не знайшли належного висвітлення проблеми, що стосуються характеру і специфіки державного регулювання в умовах становлення соціальної ринкової економіки.
У такій ситуації основна задача економічної науки полягає в розробці методології державного регулювання на основі вибору напрямків, що сприяють зменшенню матеріальних витрат і трансакційних витрат суб'єктів підприємницької діяльності.
Крім того, систематизовані дослідження, присвячені організації державного регулювання на основі вибору інструментів і напрямків, що забезпечували б їх ефективну реалізацію, у даний час є незавершеними. Основою компенсації цього пробілу виступає евристичний потенціал теорії управління економічними системами й інституціональної та еволюційної економічної теорії, що забезпечує ідентифікацію форм, методів і інструментів державного регулювання.
Все вищевикладене й обумовило вибір теми дисертації, її мету, завдання та структуру.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України в 1997 -2010 рр. в межах таких тем:
– «Організаційно-економічний механізм управління підприємницькою діяльністю в регіоні» (ДР № 0198U0011377);
– «Наукові засади визначення пріоритетів розвитку підприємницького сектора національної економіки» (ДР № 01000 000716);
– «Розвиток підприємництва в інфраструктурному секторі економіки» (ДР № 01030U003429);
– «Розвиток підприємництва в промисловості України» (ДР № 0106U003154);
– «Стратегічні напрямки розвитку підприємницького сектора України» (ДР № 0109U001594).
Автор була відповідальним виконавцем названих науково-дослідних робіт і нею:
- визначено основні напрямки становлення й розвитку знову створюваних підприємницьких структур, розроблено механізм функціонування цих структур у ринкових умовах господарювання, визначені пріоритетні напрямки розвитку підприємницького сектора економіки;
- удосконалено наукові засади визначення пріоритетів розвитку підприємницького сектора національної економіки, зокрема, методологічні і методичні положення та рекомендації щодо визначення критеріїв вибору пріоритетних галузей інфраструктурного сектора економіки для розвитку в них підприємництва, з метою підвищення ефективності їх діяльності;
- виявлено найбільш ефективні форми кооперації великого й малого підприємництва в промисловості;
- удосконалено методологію застосування програмно-цільового методу підтримки підприємницької діяльності, як ключового інструменту управління соціально-економічними процесами та узгодження інтересів підприємницьких структур і органів влади, а також узагальнено визначення поняття «підприємницьке середовище»;
- запропоновано механізм підтримки підприємницької діяльності за рахунок побудови збалансованої системи співпідпорядкування суб’єктів управління цим процесом, а також переорієнтації ідеології з підтримки тільки суб‘єктів малого підприємництва на підтримку механізмів взаємодії малих, середніх і великих підприємницьких структур переважно у виробничій сфері;
- визначено, що механізм державно-приватного партнерства (ДПП) характеризують певні риси, що дозволяють виділити його в самостійну економічну категорію. Доведено, що партнерство держави і приватного сектора являє собою інституціональний і організаційний альянс між владою і приватним підприємництвом з метою реалізації національних і міжнародних, масштабних, суспільно-значущих проектів у широкому спектрі сфер діяльності: від розвитку стратегічно важливих галузей промисловості до надання суспільних послуг.
Мета дисертаційної роботи полягає у розробці теоретичних положень і методичних підходів щодо підвищення ефективності державного регулювання розвитку підприємницького сектора національної економіки на базі узгодження інтересів її суб’єктів.
Для досягнення поставленої мети дослідження були вирішені наступні теоретичні, методологічні і практичні задачі:
– розглянуто методологічні принципи державного регулювання економікою, в тому числі її підприємницьким сектором;
– розроблено методологічний підхід до формування концепції регулювання підприємницької діяльності, заснованої на узгодженні економічних інтересів суб’єктів національної економіки та розроблена система критеріальної оцінки ефективності державного регулювання розвитку підприємницького сектора за критерієм мінімізації суспільних витрат;
– узагальнено сучасні уявлення щодо сутності, форм прояву та механізмів узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкової економіки та запропоновано теоретичний підхід до побудови адекватного ринковому господарству соціально-інституціонального механізму координації приватного і суспільного інтересів;
– удосконалено понятійно-категоріальний апарат теорії державного регулювання;
– виявлено сутність і тенденції розвитку підприємницького сектора в Україні;
– проаналізовано вплив податкової політики на розвиток підприємницької діяльності, розглянуто трансформацію систем оподаткування підприємництва в розвинутих країнах і в Україні та розроблено механізм податкового стимулювання розвитку підприємницького сектора;
– запропоновано концепцію побудови механізму взаємодії владних і підприємницьких структур;
– розроблено концепцію ефективної взаємодії підприємств малого, середнього і великого підприємництва, спрямовану на збільшення числа підприємницьких структур у виробничій сфері й обсягів випуску конкурентоспроможних товарів і послуг;
– запропоновано концепцію створення інституційного середовища державно-приватного партнерства, яка відрізняється узгодженням інтересів суб’єктів підприємництва, органів влади і суспільства в цілому, та впровадження механізмів державно-приватного партнерства в Україні на основі диференціації їх залежно від ключових параметрів;
– обґрунтовано новий методичний підхід до формування Національної та регіональних програм підтримки підприємницької діяльності.
Об'єктом дослідження є процеси регулювання розвитку підприємницького сектору національної економіки.
Предметом дослідження є сутність економічних інтересів суб’єктів національної економіки та закономірності формування механізмів державного регулювання та розвитку підприємницького сектору економіки на базі їх узгодження.
Методологія і методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є матеріалістична діалектика, структурно-системний підхід, прийоми порівняльного економічного і статистичного аналізу. Для реалізації поставлених задач в дисертаційній роботі використовувався системний підхід і комплекс методів економічних досліджень: групування, індексний аналіз, елімінування, монографічний метод. Інформаційною базою дослідження є законодавчі й нормативно-правові документи, зведені дані державного комітету статистики україни, дані бухгалтерського обліку й фінансової звітності підприємств одеської області, результати власних досліджень і спостережень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці та обґрунтуванні нових теоретичних і методологічних положень у комплексі проблем побудови теоретико-методологічних засад підвищення ефективності державного регулювання розвитку підприємницького сектора національної економіки на базі узгодження інтересів її суб’єктів. У дисертаційному дослідженні сформульовано такі, найбільш значущі наукові результати, що виносяться на захист:
Вперше
− обґрунтовано методологічний підхід до формування концепції регулювання підприємницької діяльності, заснований на узгодженні економічних інтересів суб’єктів національної економіки, за рахунок переорієнтації ідеології з підтримки суб‘єктів малого підприємництва на створення сприятливого підприємницького середовища та розвитку механізмів взаємодії малих, середніх і великих підприємницьких структур переважно у виробничій сфері, а також побудови збалансованої системи співпідпорядкування суб’єктів управління цим процесом, спрямованої на перетворення існуючого конгломерату розрізнених у концептуальному й організаційному відношенні заходів у цілісну систему підтримки розвитку підприємництва, здатну забезпечити ефективний розвиток підприємництва в галузевому, функціональному і територіальному аспектах;
− обґрунтовано теоретичний підхід до побудови адекватного ринковому господарству соціально-інституціонального механізму координації приватного і суспільного інтересів, заснований на розумінні цього механізму у сфері підприємництва, як сукупності технологічних, інформаційних, організаційних, інституціональних методів і інструментів, які мінімізують витрати інтеграції приватних інтересів у єдину соціальну систему;
– розроблено концепцію побудови механізму взаємодії владних і підприємницьких структур на базі трьох груп принципів: принципів взаємодії органів влади з підприємницькими структурами (концентрація – суміщення елементів системи та пропорційність − закономірне сполучення окремих елементів механізму); принципів формування діяльності державних органів управління (спеціалізація – закріплення за кожним елементом системи жорстко обмежених функцій і відкритість), а також принципів діяльності підприємницьких структур, що впливають на роботу владних структур (соціально спрямований розвиток, дотримання законів);
− введено до понятійно-категоріального апарату теорії державного регулювання та дано визначення поняття «підприємницький сектор національної економіки» як сукупності підприємницьких структур, які взаємодіють між собою та з іншими суб’єктами економічних відносин у підприємницькому середовищі;
– розроблено методичний підхід до оцінки ефективності Національної та регіональних програм підтримки малого підприємництва, який відрізняється введенням головної ознаки − фінансового фактору, на базі чого доведено відсутність залежності між рівнем фінансування заходів цих програм і рівнем розвитку підприємництва в регіонах.
Удосконалено:
– визначення понять: «механізм взаємодії владних і підприємницьких структур», яке розглядається як система елементів, призначена для перетворення руху одного або декількох елементів на необхідний рух інших елементів з включенням зворотного зв’язку. Органи влади розглядаються як керуючі елементи системи, які створюють оптимальне сполучення складових підприємницького середовища для стимулювання необхідного розвитку керованої підсистеми - підприємницького сектора. Функціонування механізму взаємодії полягає у виборі узгоджених дій, спрямованих на покращення підприємницького середовища і досягнення певних критеріїв розвитку підприємницького сектора; та «підприємницьке середовище», яке розглядається як складна ієрархічна система, механізм взаємодії компонентів якої заснований на різних видах зв'язків, і складається з відносно незалежних, взаємодіючих між собою підсистем – органів управління, підприємницької інфраструктури, тощо;
– теоретичний підхід до визначення сутності економічного інтересу як діалектичної єдності таких складових частин як приватний і суспільний початки, які мають єдину суб'єктну форму реалізації, якою є особа, а, отже, і приватний, і суспільний інтереси реалізують принцип раціональності як природної властивості людини, детермінований в економіці феноменом обмеженості ресурсів, причому діалектика взаємозв'язку економічних інтересів визначає можливість сполучення приватних і суспільних економічних інтересів;
– концепцію ефективної взаємодії підприємств малого, середнього і великого підприємництва (шляхом реалізації механізму субконтрактації та створення інформаційної системи субконтрактації, призначеної для розвитку інформаційної складової ринку субконтрактації і міжрегіональних коопераційних зв'язків малих, середніх і великих підприємницьких структур), спрямовану на збільшення числа підприємницьких структур у виробничій сфері й обсягів випуску конкурентоспроможних товарів і послуг.
Дістало подальшого розвитку:
– методологія застосування програмно-цільового методу підтримки підприємницької діяльності, яка враховує економічні інтереси суб’єктів підприємницької діяльності;
– концепція створення інституційного середовища державно-приватного партнерства на основі узгодження та диференціації інтересів підприємницьких структур, органів влади і суспільства в цілому залежно від ключових параметрів: розподілу ризиків; розподілу зобов'язань державного і приватного секторів; тривалості у часі; права власності на активи; розподілу прибутку;
− система критеріальної оцінки ефективності державного регулювання розвитку підприємницького сектора за критерієм мінімізації суспільних витрат, яка відрізняється наявністю як якісних (структура підприємницького сектора, ступінь використання підприємницького потенціалу, рівномірність розподілення доходу по верствах населення), так і кількісних (рівень підприємницької активності, величини часу і грошових коштів, необхідних для створення або ліквідації підприємницької структури) показників.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати досліджень щодо вдосконалення державних механізмів регулювання розвитку підприємницького сектору використовуються в практичній діяльності Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (лист № 124 від 4.01.2010 р.), Одеської обласної ради народних депутатів (довідка № Р-27-2090 від 13.09.2010 р.), Хмельницької обласної державної адміністрації, (довідка № 02-03/1875/1 від 20.09.2010 р.), Донецької обласної державної адміністрації, (довідка № 1-378 від 12.11.2010 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною, особисто виконаною науковою працею. Усі наукові результати, викладені в роботі, отримані автором особисто. Конкретний внесок щодо наукових праць, опублікованих у співавторстві, зазначено у переліку публікацій за темою дисертації. В даній роботі матеріали і висновки кандидатської дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження доповідались на більш як 15 міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, круглих столах, інших наукових зібраннях, у 1997-2010 рр., серед яких найважливішими були: Міжнародні конференції: «Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку» (м. Івано-Франківськ, 15-19 жовтня 2002 р.), «Динаміка наукових досліджень в Україні» (м. Дніпропетровськ-Київ-Кривий Ріг, 20-27 жовтня 2003 р.), «Актуальні проблеми сучасних наук: теорія і практика» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), «Проблеми підвищення ефективності господарювання на мезо- та мікроекономічному рівні» (м. Одеса,16-18 травня 2007 р.), «Структурні зміни в економіці та освіті під впливом інформаційно-комунікаційних технологій» (м. Полтава, 24-25 квітня 2008 р.), «Сучасні технології менеджменту: проблеми теорії та практики» (м. Харків, 2008 р.), «Шляхи та інструменти модернізаційного прориву економіки України» (м. Одеса, 20-22 жовтня 2010 р.), «Структурні реформи і трансформації в промисловості: перспективи і пріоритети» (м. Донецьк, 17 грудня 2010 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Наукові концепції та практика реалізації стратегій інноваційного розвитку України та її регіонів» (м. Донецьк, 5-6 листопада 2007 р.), V Міжрегіональна науково-практична конференція «Україна в умовах світової фінансово-економічної кризи» (м. Одеса, 4 грудня 2009 р.).
Публікації. Основні результати досліджень опубліковані автором у: одноосібній монографії обсягом 16,51 ум. друк. арк.; двох монографіях у співавторстві загальним обсягом 55,6 ум. друк. арк., з яких частка здобувача складає 7,46 ум. друк. арк.; двох брошурах у співавторстві загальним обсягом 5,75 ум. друк. арк., з яких частка здобувача складає 2,2 ум. друк. арк.; 25 наукових статей (21 – у збірниках наукових праць і 4 – у наукових журналах), з яких 10 одноосібні.
Обсяг та структура роботи. Дисертація складається з вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст викладений на 401 с. комп'ютерного тексту, в тому числі 28 таблиць на 19 с., 7 рисунків на 5 с., перелік використаних літературних джерел з 328 найменувань на 33 с., 5 додатків на 31 с.

Список литературы

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої народно-господарської проблеми, що полягає у підвищенні ефективності державного регулювання розвитку підприємницького сектора національної економіки. За наслідками виконаної дисертаційної роботи можна сформулювати такі основні висновки:
1. Проведене дослідження показало, що у більшості пострадянських країн, що здійснювали перехід до ринку, за основу була взята монетаристська модель і як механізм регулювання використовувалася державна політика, що проводиться через центральні банки, які здійснюють емісію грошей, регулювання платежів і резервів комерційних банків. У той же час, на відміну від країн, де домінують монетаристські методи, у пострадянських країнах надзвичайно висока питома вага податків, що стають практично нездоланним бар'єром на шляху розвитку підприємництва.
2. Зміст економіки перехідного періоду в концентрованому виді виражається в її закономірностях, що мають об'єктивний, необхідний і істотний характер і відображують її специфіку:
− здійснюється докорінне перетворення системи виробничих відносин, у процесі приватизації формується різноманіття форм власності на фундаменті приватної власності;
− відбувається значна зміна ролі держави в економіці – скорочення масштабів державного втручання і його фокусування на пріоритетних завданнях і функціях;
− процес трансформації повинний мати системний і інтегрований характер і підкорятися жорсткому логічному графіку реформ;
− іманентною ознакою економіки перехідного типу стають макроекономічна нерівновага і пошук шляхів досягнення макроекономічної стабільності;
− вирішальним елементом побудови нової економічної системи стає зміна ролі і функцій базових економічних інститутів;
− хід і результати реформ у значній мірі залежать від початкових умов і траєкторії попереднього розвитку конкретної країни;
− відбувається інтеграція національної економіки у світове господарство;
− початок переходу до ринку сполучений, як правило, з істотними людськими витратами й ерозією соціального капіталу.
3. Узагальнення теоретичного матеріалу свідчить, що класичні й неокласичні методологічні підходи не здатні адекватно відобразити соціально-економічні зв'язки й зміни, що відбуваються, як на рівні країни, так і на регіональному, муніципальному рівнях і рівні підприємницьких структур. Для дослідження організації взаємодії владних і підприємницьких структур мають велике значення теоретико-методологічні дослідження проблеми економічних інтересів в аспекті виявлення їх природи, яка досі ще не знайшла однозначного вирішення.
4. Дослідження розвитку теоретичних концепцій дозволяє сформулювати ідею про те, що сутністю економічного інтересу є діалектична єдність приватного і суспільного початків. Обидві ці складові частини економічного інтересу мають єдину суб'єктну форму реалізації, якою є особа, а, отже, і приватний, і суспільний інтереси реалізують принцип раціональності як природної властивості природи людини, детермінованого феноменом обмеженості ресурсів.
Діалектика взаємозв'язку економічних інтересів визначає можливість сполучення приватних і суспільних економічних інтересів. Приватний економічний інтерес кожної особи має характеристики, властиві й інтересам інших осіб. Разом з тим вони персоніфікуються залежно від приватних пристрастей, звичок, соціального стану, рівня доходу, освіти й інших факторів і стають основою для конкретних дій людей. Тому, головна проблема полягає не в тому, що приватний інтерес по своїй природі заперечує суспільний, а в тому, що механізм поєднання в єдине ціле приватних і суспільних інтересів досить складний.
5. Трактування змісту економічного інтересу як діалектичної єдності приватного і суспільного початків дозволяє реалізувати принцип альтернативи до розуміння механізму координації приватного і суспільного інтересів у сфері підприємництва, як сукупність технологічних, інформаційних, організаційних, інституціональних методів і інструментів, які мінімізують витрати інтеграції приватних інтересів у єдину соціальну систему. Той факт, що приватні інтереси осіб по визначенню не тотожні, означає, що процес інтеграції осіб і їх інтересів у єдину соціальну систему неможливий без витрат.
Величина цих витрат визначає ступінь протиріччя приватного і суспільного інтересів у сфері підприємництва. Чим менші витрати інтеграції приватного інтересу в єдину соціальну систему, тим більше ступінь соціалізації приватного інтересу підприємців і менші їх протиріччя, і навпаки.
6. Негативні явища, які мають місце у вітчизняній економічній практиці, − монополізація, низький рівень доходів і диференціація основної частини населення − є формою прояву розбалансованості системи економічних інтересів сучасного українського суспільства.
Основу цих процесів складає відсутність адекватного ринковому господарству соціально-інституціонального механізму координації приватного і суспільного інтересів. При цьому немає ніяких підстав думати, що адекватний ринку соціально-інституціональний механізм координації системи інтересів може виникнути шляхом його декларування або введення зверху.
Побудова ефективного механізму узгодження інтересів у межах сучасної ринкової економічної системи припускає значні витрати, що здатні забезпечити еволюційний характер побудови соціально-інституціональної структури, адекватної ринковим умовам. Ці перетворення повинні враховувати закордонний досвід реалізації механізмів узгодження інтересів, однак запозичення західних матриць інституціональної структури ринку не може відбуватися без урахування протиріч історичного шляху їх розвитку.
7. Проведені дослідження довели, що понятійно-категоріальний апарат теорії державного управління підприємництвом необхідно доповнити визначенням поняття «підприємницький сектор національної економіки», яке розглядається нами як сукупність підприємницьких структур, які взаємодіють між собою та з іншими суб’єктами економічних відносин у підприємницькому середовищі.
8. Проведений аналіз стану підприємницького середовища в Україні дозволив зробити висновок про те, що воно є вкрай несприятливим для розвитку всього підприємницького сектора і малого підприємництва, зокрема, і потребує негайного покращення за всіма напрямками: процедури початку та припинення діяльності, податкова система, фінансово-кредитна підтримка, інфраструктурне забезпечення, тощо.
Процедури початку підприємницької діяльності значно ускладнюють вимоги, що згідно з чинним законодавством всі суб’єкти підприємницької діяльності, ще до того, як розпочати свою діяльність, обов’язково повинні отримати дозволи органів пожежного нагляду та санітарно-епідеміологічної служби незалежно від того, яким видом діяльності має намір займатись суб’єкт. При цьому не враховується, що серед видів економічної діяльності значна їх кількість не має підвищеної пожежної небезпеки та шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей.
Видача дозволів регламентується 167 законами, 150 постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами. Протягом останніх років постійно збільшувались як обсяги (номенклатура) адміністративних послуг, так і розміри плати за них.
Аналіз показав, що питання необхідності надання міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та підпорядкованими їм органами платних послуг суб’єктам підприємницької діяльності, а також визначення розмірів цін (тарифів) на зазначені послуги не має свого нормативного урегулювання, що призводить до некерованості процесів у цій сфері державного управління, ускладнює започаткування та проведення господарської діяльності суб'єктами господарювання, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.
9. Показники припинення підприємницької діяльності перевищують показники реєстрації нових суб’єктів підприємницької діяльності, що, на наш погляд, свідчить про погіршення стану підприємницького середовища. Більше того, якщо врахувати, що фактично діють тільки 65% від зареєстрованої кількості суб’єктів (що можна пояснити складністю процедури закриття бізнесу), то можна зробити висновок про стагнацію підприємницького сектору.
Якщо розглянути ці показники в розрізі регіонів України, то приріст кількості припинених суб’єктів підприємницької діяльності майже у 2 рази більший, ніж приріст зареєстрованих практично в усіх регіонах.
10. Дослідження показало, що у Проекті Податкового кодексу збережено можливість проведення великої кількості перевірок (адже немає вичерпного переліку причин їх проведення) і гранична межа терміну проведення перевірки складає 20 днів, тобто майже місяць діяльність підприємницької структури, що перевіряється, буде проходити у складних умовах.
На наш погляд, має вводитися поняття «перевірка», що може містити два види перевірок: документарні і виїзні. При цьому виїзна перевірка має здійснюватися тільки у випадках, коли проведення документарної перевірки недостатньо для встановлення фактів порушень діючого законодавства. Також необхідно законодавчо встановити, що позаплановий контроль підприємств проводиться тільки у випадках перевірки отриманої інформації про виникнення погрози або про заподіяння збитків життю чи здоров'ю людей, забруднення навколишнього середовища, аварійних ситуацій, а у відношенні суб'єктів малого і середнього підприємництва позапланові виїзні перевірки можуть проводитися тільки після узгодження з органом прокуратури за місцем здійснення підприємницької діяльності.
Відносно всіх видів підприємницької діяльності плановий контроль має здійснюватися не більш ніж один раз на три роки. Сумарний річний термін проведення заходів щодо контролю для всіх органів контролю для суб'єктів малого підприємництва має не перевищувати 50 годин. Необхідно також законодавчо закріпити норму про заборону проведення дублюючого контролю різними контрольно-наглядовими органами відносно однакових вимог у відношенні одного об'єкта.
Крім того, необхідно передбачати введення дуже важливої, з погляду юридичного захисту підприємців, норми, відповідно до якої перевірка, визнана проведеною з порушенням закону, буде вважатися недійсною, а всі претензії до підприємця, що виникли у випадку проведення такої перевірки, відхилені.
Реалізація таких положень дозволить на порядок знизити рівень необґрунтованого адміністративного втручання в підприємницьку діяльність і скоротити корупційну складову проведення контрольно-наглядових заходів. При цьому витрати державних і місцевих бюджетів на організацію перевірок також значно скоротяться, а бажаючих почати підприємницьку діяльність громадян стане більше.
11. Проведене дослідження свідчить, що найгірша ситуація у підприємницькому секторі склалась з часткою оплати праці у складі операційних витрат підприємницьких структур, яка складає, в середньому по Україні біля 5% і практично не змінюється за останні роки. Така ситуація не створює стимулів до високопродуктивної праці і, на нашу думку, є одним з головних чинників тенденції зниження продуктивності праці в останні роки.
Якщо розглянути динаміку зміни частки оплати праці по регіонах, можна побачити, що:
− найнижча частка оплати праці спостерігається у промислових південно-східних регіонах України, а саме: у Дніпропетровській області (3,6%), Одеській області (3,8%), Херсонській (4,2%), Миколаївській (4,7%), Запорізькій (4,8%) та Луганській (4,6%);
− найвища частка оплати праці (значно вища за середньоукраїнський показник) спостерігається у західних та центральних областях, а саме: Закарпатській (9,2%), Тернопільській (8,4%), Рівненській (8,4%), Чернівецькій (7,8%), Житомирській (7,6%), Івано-Франківській (7,6%), Львівській (7,3%), Чернігівській (7,3%) і Сумській (7,2%).
12. Аналіз Проекту Податкового кодексу України, розробленого Кабінетом Міністрів, свідчить про збереження в ньому деяких положень, що утруднюють ведення підприємницької діяльності. Наприклад, у Проекті збережено норму про те, що «… збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.» (п. 21.3, стаття 21, Розділ І Проекту Податкового кодексу), тобто фактично зберігається безвідповідальність працівників контролюючих органів і, отже, живильне середовище для корупції.
Крім того, зберігається оподаткування мінімальної зарплати, що веде до збільшення бідності населення країни. Але, хоча податок на доходи фізичних осіб безпосередньо не впливає на вартість продукції або величину прибутку підприємницьких структур, його розмір для них дуже важливий, оскільки величина податку на доходи працівників впливає на заробітну плату, а отже, на рентабельність підприємницької структури.
Крім того, чим нижчі споживчі можливості громадян країни, тим менше розвинутий внутрішній ринок товарів і послуг, що негативно впливає на розвиток підприємництва.
13. Проведені дослідження довели, що нагальне необхідним є спрощення податкової системи, що дозволить мінімізувати порушення принципу справедливості оподаткування, тобто досягнення оптимального сполучення фіскальної і регулюючої функцій податкової системи.
14. Аналіз Національної програми підтримки малого підприємництва свідчить, що заходи, які передбачені нею і фінансуються за рахунок державного бюджету, спрямовані, в основному, на навчання і консультування підприємців, вивчення їх проблем, інформаційне забезпечення, видання довідкової літератури, проведення різних семінарів, конференцій, форумів тощо.
15. Дослідження показало, що регіональні програми підтримки малого підприємництва є у всіх регіонах України, але їх результативність дуже низька, можливості програмно-цільового методу планування щодо здійснення політики розвитку й підтримки підприємництва на регіональному рівні використовуються в недостатній мірі. Має місце недостатнє узгодження цілей програм та їх неконкретна постановка, що закриває шляхи до використання ефективних методів управління, як самими програмами, так й їх бюджетуванням.
Очевидно, що при такому стані планування цільових програм не формується цілеспрямована діяльність щодо вирішення проблем підприємництва. І навіть у випадку виділення значних бюджетних і позабюджетних ресурсів, такі програми не можуть забезпечити досягнення запланованих очікуваних результатів. Тим більше, що дотепер фінансування заходів Національної програми підтримки малого підприємництва відбувається в умовах обмеженості ресурсів.
Крім того, на державному рівні не прийняті законодавчі акти, які регулювали б діяльність регіональних фондів підтримки підприємництва. Тобто, не виконується пункт 3 статті 14 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» № 2063-III від 19.10.2003. Законодавчо не врегульовано механізм проходження бюджетних коштів від головного розпорядника до регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитних установ.
Тому задекларовані нові бюджетні програми, зокрема, програма часткового відшкодування відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами малого і середнього бізнесу на реалізацію інвестиційних проектів, не можуть вважатися ефективними.
16. Проведене дослідження довело, що в основі взаємодії владних і підприємницьких структур мають бути три групи наукових підходів (принципів):
1. Принципи взаємодії органів влади з підприємницькими структурами: концентрація – суміщення елементів системи та пропорційність − закономірне сполучення окремих елементів механізму;
2. Принципи формування діяльності державних органів управління: спеціалізація – закріплення за кожним елементом системи жорстко обмежених функцій і відкритість.
3. Принципи діяльності підприємницьких структур, що впливають на роботу владних структур − соціально спрямований розвиток і дотримання законів.
17. Проведені дослідження дозволили сформулювати поняття «механізм взаємодії владних і підприємницьких структур» як систему елементів, призначену для перетворення руху одного чи декількох елементів у необхідний рух інших елементів.
Органи влади розглядаються як керуючі елементи системи, які створюють оптимальне сполучення складових підприємницького середовища для стимулювання необхідного розвитку керованої підсистеми - підприємницького сектора.
Функціонування механізму взаємодії полягає у виборі узгоджених дій, спрямованих на покращення підприємницького середовища і досягнення певних критеріїв розвитку підприємницького сектора.
Найважливішою складовою механізму взаємодії є система зворотного зв'язку, обумовлена реакцією підприємницьких структур на зміни підприємницького середовища.
Поняття «підприємницьке середовище» трактується нами як складна ієрархічна система, механізм взаємодії компонентів якої заснований на різних видах зв'язків, і складається з відносно незалежних, взаємодіючих між собою підсистем – органів управління, підприємницької інфраструктури, тощо.
18. Проведені дослідження довели, що нагальне необхідним є спрощення податкової системи, що дозволить мінімізувати порушення принципу справедливості оподаткування, тобто досягнення оптимального сполучення фіскальної і регулюючої функцій податкової системи.
Залежно від ступеня охоплення реформою податкової системи, вона може бути: «системною», коли реформується вся податкова система, і тим самим, створюються сприятливі передумови для дійсно фундаментальних змін, а також «вузькою», коли реформа спрямована переважно на одну з двох основних складових частин податкової системи, зводячись до реформування структури податків або до реформування інститутів податкового адміністрування.
До основних напрямків реформування податкового регулювання доцільно віднести: зниження загального податкового навантаження; упорядкування і спрощення податкового законодавства; збільшення доходів бюджету за рахунок виведення підприємництва «з тіні».
19. Механізм податкового стимулювання являє собою систему заходів, які здійснюються державою, спрямованих на узгодження суперечливих державних і приватних інтересів у сфері податкових відносин, з метою побудови оптимального податкового механізму, що дозволяє вирішувати загальнодержавні задачі, які стоять перед єдиною системою економічного стимулювання.
Вбудований у загальну систему стимулювання, що функціонує на основі принципу економічного протекціонізму виробництва, механізм податкового стимулювання також має будуватися на основі таких принципів: переваги стимулюючої функції податків над фіскальною; стимулювання науково-технічної активності, насамперед, приватного сектора економіки; сумісності податкового стимулювання з іншими формами і методами стимулювання.
20. Виходячи з того, що механізм податкового стимулювання являє собою поняття більш ємне, ніж сукупність податків, що включає в себе нарівні з інструментальною, нормативно-правову базу й інституціональну основу, можна зробити висновок про необхідність удосконалення податкового механізму по трьох основних напрямках:
− розробка концепції оподаткування з урахуванням специфіки і принципів податкового стимулювання. Створення відповідної нормативно-правової бази є умовою ефективного функціонування такого елемента податкового механізму як податкове планування. Наявність чітко позначених і стійких «правил гри», які встановлюються податковим законодавством, дозволяє податковій політиці бути ефективною, а сформованій податковій системі − стійкою і зрозумілою приватному сектору, що корегує економічне поводження господарюючих суб'єктів. Державне сприяння зростанню конкурентоспроможності підприємницьких структур забезпечується наданням ним права вибору умов застосування податкових пільг (відрахувань), спеціальних податкових режимів, податкових кредитів тощо.
− оптимізація податкової технології, що означає на практиці вибір відповідних податкових інструментів, що мають найбільший стимулюючий потенціал;
− раціоналізація системи податкового адміністрування, підвищення ефективності проведення податкового контролю на основі впровадження інформаційних технологій (створення електронних податкових паспортів регіонів, розширення області застосування електронних засобів зв'язку тощо), перехід на партнерські відносини держави і приватного сектора в сфері податкових відносин.
21. Дослідження довело, що необхідна переорієнтація з підтримки тільки малого підприємництва, яке розвивається переважно у секторах із швидким обігом капіталу (торгівля, посередництво), на стимулювання розвитку кооперації між великими та малими підприємницькими структурами переважно у виробничій сфері.
На сьогоднішній день у розвитку процесів виробничої кооперації в Україні існують наступні проблеми:
− недолік інформації про виробничі можливості промислових підприємств і ступеня їх участі у виробничій кооперації;
− недосконалість системи збору, поширення й обміну інформацією про виробничі замовлення підприємств регіонів;
− нерозвиненість прикладних послуг (інформаційних, консультативних, інжинірингових, проектних, конструкторських та ін.) для підприємств, зацікавлених у субконтрактації;
− недостатня кількість спеціалізованих виставок і ярмарків, спрямованих на виявлення технологічного потенціалу промислових підприємств і встановлення коопераційних зв'язків;
− недостатня інформованість і компетентність менеджменту підприємств у питаннях субконтрактації. При цьому незначний інтерес до питань субконтрактації з боку багатьох підприємств викликаний недостатньою підготовкою кадрів;
− відсутність механізму стимулювання участі підприємств у процесах виробничої кооперації. В даний час розвитку цих процесів практично ніяк не сприяють заходи промислової політики, податкові стимули, тощо;
− відсутність координації в роботі різних структур підтримки промисловості на державному і регіональному рівні.
Вирішення цих проблем сприяє створенню системи ефективної взаємодії підприємств малого, середнього і великого бізнесу, спрямованої на збільшення числа малих підприємств у виробничій сфері й обсягів випуску конкурентоздатних товарів і послуг, зміцнює економіку країни.
22. Одним з найбільш дієвих і сучасних методів, що дозволяє підприємствам досягти високої ефективності виробництва завдяки раціональному використанню наявних виробничих потужностей і більш ефективному використанню ресурсів, є механізм субконтрактації.
Основними напрямками розвитку цього механізму мають бути: розвиток мережі центрів субконтрактації і підтримка сертифікації підприємств-субконтракторів.
23. Партнерські відносини держави і бізнесу вимагають узгодження інтересів цих двох основних інститутів сучасного суспільства й економіки. Держава зацікавлена в зростанні обсягів і поліпшенні якості послуг інфраструктурних і соціально орієнтованих галузей населенню й економічним агентам. Приватний сектор прагне стабільно одержувати і збільшувати прибуток. Причому стратегічно мислячий бізнес вибудовує свої пріоритети, в першу чергу, не просто під розмір прибутків, а в інтересах стійкості одержання доходів від проектів. При цьому обидві сторони зацікавлені в успішному здійсненні проектів у цілому.
24. В усій розмаїтості співробітництва держави і приватного сектора партнерство займає особливе місце. Моделі і структура власне державно-приватного партнерства, у свою чергу, також дуже різноманітні, однак їх поєднують деякі характерні риси, що дозволяють виділити партнерство в самостійну економічну категорію.
Партнерство будується як формалізована кооперація державних і приватних структур, спеціально створювана під ті чи інші мети і, що спирається на відповідні домовленості сторін.
25. Основні риси державно-приватного партнерства, що відрізняють його проекти від інших форм відносин держави і приватного бізнесу, полягають у наступному:
− визначені, а в ряді випадків і досить тривалі терміни дії угод про партнерство (від 10-15 до 20 і більше років, у випадку концесій - до 50 років). Тимчасова обмеженість чітко дотримується: проекти звичайно створюються під конкретний об'єкт (об'єкт соціальної інфраструктури і т.п.), що має бути довершений до визначеного терміну;
− специфічні форми фінансування проектів: за рахунок приватних інвестицій, доповнених державними фінансовими ресурсами (нерідко значними), або ж спільне інвестування декількох учасників;
− реалізація партнерських відносин в умовах конкурентного середовища, коли за кожен контракт або концесію відбувається конкурентна боротьба між декількома потенційними учасниками;
− специфічні форми розподілу відповідальності між партнерами: держава встановлює цілі проекту з позицій інтересів суспільства і визначає вартісні і якісні параметри, здійснює моніторинг за реалізацією проектів, а приватний партнер бере на себе оперативну діяльність на різних стадіях проекту - розробка, фінансування, будівництво й експлуатація, управління, реалізація послуг споживачам;
− поділ ризиків між учасниками угоди на основі відповідних домовленостей сторін.
26. Для ефективного розвитку партнерських відносин між державою та підприємницькими структурами, необхідно:
− розвиток законодавства і нормативно-правової бази щодо державно-приватного партнерства: приватним компаніям, зацікавленим в участі в проектах державно-приватного партнерства, потрібна стійка і надійна нормативно-правова база, тобто менша кількість, простота і якість норм. І в першу чергу, необхідно визначити напрямки вдосконалення порядку взаємодії учасників процесу підготовки і реалізації проектів державно-приватного партнерства. Крім того, нормативно-правова база повинна враховувати інтереси одержувачів послуг і давати їм можливість брати участь у юридичних процедурах, що захищають їх права і гарантують їм доступ до процесу прийняття рішень;
− розвиток методологічної бази: для забезпечення високої якості підготовки і реалізації проектів державно-приватного партнерства необхідна підготовка відповідних інструкцій і методичних рекомендацій для державних органів - ініціаторів і розроблювачів цих проектів, визначення чітких вимог і стандартів для учасників проектів з приватного сектора;
− посилення потенціалу державних органів в області державно-приватного партнерства: розвиток сфери ДПП припускає активізацію участі державних органів у всіх етапах підготовки і реалізації проектів державно-приватного партнерства. У свою чергу, це вимагає наявності відповідної підготовки і навичок у співробітників державних органів, що означає необхідність постійного підвищення їх кваліфікації з питань державно-приватного партнерства.
27. Формування нових ринкових відносин в Україні супроводжувалося відмовою від планової економіки, появою нових економічних доктрин про ефект саморегуляції ринку. Вважалося, що нові економічні відносини самі створять оптимальну структуру економіки країни, спрямують фінансові потоки до найефективніших її галузей.
Однак цього не відбулося, і однією з причин такого стану, на думку багатьох економістів, є повна відсутність будь-яких стратегій, у тому числі дієвих механізмів планування.
Сформована до сьогоднішнього моменту практика державного планування (як було показано раніше) не тільки не забезпечує обґрунтоване прийняття рішень щодо досягнення стратегічних цілей розвитку підприємництва, але й не припускає науково обґрунтованої процедури підтримки прийняття рішень.
28. Проведені дослідження довели, що для підвищення ефективності державного управління розвитком підприємницького сектору, необхідно відновити систему науково обґрунтованого планування розвитку економічних процесів.
29. Дослідження досвіду впровадження програмно-цільового управління розвитком підприємництва показало, що Україні, при впровадженні програмно-цільового управління розвитком підприємницького сектору, необхідно враховувати специфічні риси ринкової економіки, тобто необхідність зміни засобів залучення ресурсів і виконавців – замість директив мають використовуватися економічні важелі та стимули, а також можливості узгодження інтересів держави, суспільства і підприємців.
Однак, сьогодні в Україні програми підтримки і розвитку малого підприємництва поступово перетворилися на набір типових заходів, щорічно здійснюваних державними і регіональними органами без значущих кінцевих результатів – немає кореляції між впровадженням заходів цих програм і параметрами розвитку підприємницького сектору.
Таким чином, оцінюючи використання програмного підходу в розвитку підприємництва, можна констатувати ситуацію управлінської кризи.
30. Проведені дослідження довели, що сьогодні необхідна нова методологія програмування розвитку підприємницького сектора, до речі, в цілому, а не тільки сегмента малого підприємництва.
Для успішного вирішення цієї задачі необхідно мати на увазі, що програмність управління полягає в тому, що воно здійснюється за схемою «проблеми - цілі - шляхи – засоби». При такому підході програма розглядається як спеціальний управлінський інструмент, що забезпечує концентрацію ресурсів на найбільш складних пріоритетних проблемах, вирішення яких забезпечує стратегічний розвиток підприємницького сектора.
31. При розробці регіональних програм підтримки підприємництва акцент потрібно робити не стільки на описі, скільки на оцінці; не стільки на компонентах системи, скільки на їх взаємодії і досягненні синергетичного ефекту; не стільки на «створенні нових підприємницьких структур», скільки на вирішенні соціально-економічних проблем регіону; не стільки на подібності проблем різних регіонів, скільки на регіональній специфіці й особливостях; не стільки на кількісних показниках і індикаторах «витрат/досягнень», скільки на якісних індикаторах, що характеризують сутність і динаміку процесів розвитку підприємницького сектору.
Такими індикаторами, як свідчать проведені дослідження, є зміни у структурі підприємницького сектору регіону; зміни у рівномірності розподілу доходів по різних верствах населення; зміни у рівні підприємницької активності, а також зміни у величинах часу і грошових коштів, необхідних для створення або ліквідації підприємницької структури.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аакер Д.А. Стратегическое рыночное управление / Д.А. Аакер: пер. с англ. – СПб.: Питер, 2002.– 544 с.
2. Абалкин Л.И. Динамика и противоречия экономического роста / Л.И.Абалкин // Эко¬номист. − 2001. − №12.
3. Автономов B.C. Модель человека в буржуазной политической экономии от Смита до Маршалла / В.С.Автономов // Истоки: Вопросы истории народнохозяйственной и экономической мысли. − 1989. − Вып. 1 − С. 207.
4. Автономов В. С. Модель человека в эконо¬мической науке / Автономов В. С. − СПб. : Экон. шк., 1988. − 238 с.
5. Акимова И. Развитие предпринимательства в Украине: риски и перспективы / И.Акимова // Україна та свобода бізнесу: Матеріали IV міжнародної конференції «Україна та свобода підприємництва», 17 травня 2007 року / За ред. Д.В.Ляпіна. – К.: Інститут Конкурентного Суспільства, 2007. – С.16-87.
6. Алейников А. В. Институциональный дизайн национального бизнеса как предмет исследования и практическая проблема российской политики / А. В. Алейников // Вестник МГОУ, серия «Философские науки». – 2007. – № 2. – С. 118-127.
7. Алехин А.Б. Понятие качества как основа современной экономики качества / А.Б.Алехин // Розвиток методів управління та господарювання на транспорті. – Вип. 9. – Одеса: ОДМУ, 2001. – С. 43-48.
8. Андреев Н. А. Диверсификация как форма развития: теоретический аспект / Н. А. Андреев // Институциональное развитие современной экономики. Сб. науч. трудов / Под ред. Жадан И. Э. – Саратов : СГСЭУ, 2008. – С. 215-223.
9. Андрианов В. Государство или рынок? Кейнсианство или монетаризм? / В.Андрианов //Общество и экономика. – 2008. - № 10-11. – С.129-146.
10. Аникин Б.А., Аутсорсинг и аутстаффинг: высокие технологии менеджмента: Учебное пособие / Б.А.Аникин, И.Л. Рудая – М.: ИНФРА-М.– 2006.– 288 c.
11. Аронов А.В. Налоговая политика и налоговое администрирование: учебное пособие / А.В.Аронов, В.А.Кашин – М.,2006.− С.322-326.
12. Артеменко Д.А. Проблемы институционализации независимой медиации взаимодействия бизнеса и государства в процедурах налогового администрирования / Д.А.Артеменко // Вопросы регулирования экономики. – 2010. – № 2. – С. 58-66.
13. Атаканов Н.А. Поддержка бизнеса и предпринимательства через модернизацию системы государственного управления в Киргизской Республике / Н.А.Атаканов // Микроэкономика. – 2009. – № 6. – С.174-191.
14. Баженов А. В. Новые финансовые возможности реализации региональных инвестиционных проектов на условиях государственно-частного партнёрства / А. В. Баженов, В. А. Кабашкин // Фин. аналитика: пробл. и решения. – 2008. – № 8. – С. 9–12.
15. Бабко О.В. Проблемы доступа малых предприятий к финансовым ресурсам / О.В.Бабко, В.Р.Домбаева // Деньги и кредит. − 2009. − № 5. − С.56-58.
16. Басов В.В. Управление структурно качественными преобразованиями на предприятиях автомобилестроения / В.В.Басов − Н.Новгород, 2001.
17. Беспалов М.В. Основные направления государственной политики по поддержке субъектов предпринимательской деятельности в условиях нестабильной экономической среды / М.В.Беспалов // Нац. интересы: приоритеты и безопасность. – 2010. – № 3. – С.17-23.
18. Бізнес-середовище в Україні. Проект «Розвиток підприємництва в Україні». – К.: Міжнародна Фінансова Корпорація (IFC), Група Світового Банку, 2007. – 108 с.
19. Бузгалин А.В. Экономическая роль государства в трансформационных экономиках: дискуссионные вопросы [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.alternativy.ru/old/articles/2005 /04/busgalin.html
20. Букина И. Современные тенденции налогового администрирования в зарубежных странах / И. Букина // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2009. – № 7. – С. 37–42.
21. Буркинский Б.В. Проблемы оценки эффективности налогового законодательства (микроэкономический уровень) / Б.В.Буркинский, А.Б. Алехин, В.М.Литвин, В.Н.Осипов // Экономические инновации. – Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ. – 1999. – Вып.5. – С. 6-12.
22. Буркинский Б.В. Украина в ВТО: проблемы и перспективы развития / Б.В.Буркинский, А.М.Котлубай // Экономика Украины. Вып. 10(567). – 2009. – С. 76-87.
23. Буркинський Б.В. Задачі та пріоритети структурної перебудови економіки регіону / Б.В.Буркинський, Д.А. Ісаченко // Экономические инновации. – Вип. 33. –2008. − С.12-22.
24. Бутенко А.И. Методичні підходи до вдосконалення державного регулювання розвитку підприємницького сектору економіки України / А.И.Бутенко, Н.Л.Шлафман // Экономические инновации. Вып. 17: Структурные и институциональные преобразования современной экономики. − Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2002. − С. 182-192.
25. Бутенко А.І. Дослідження стану розвитку підприємництва в легкій промисловості України / Бутенко А.І., Сараєва І. М., Барабаш О.О., Носова Н.І. – Одеса: «Апрель», 2008. – 156 с.
26. Бутенко А.І. Концептуальні засади ефективності інституціонального забезпечення підтримки промислового підприємництва / Бутенко А. І., Сараєва І. М. – Одеса : ІППРЕД НАН України, 2008. – 70 с.
27. Бутенко А.І. Розвиток підприємницького сектора в регіоні / А.І.Бутенко, Н.Л.Шлафман, М.М.Стоянова // Вісник Академії економічних наук України. – 2004.– № 1(5).− С. 15-20.
28. Бутенко А.И. Управление предпринимательством: критерии эффективности / А.И.Бутенко, И.Н.Сараева. – Одесcа: Феникс, 2004. – 364 с.
29. Варакса Н.Н. Трансформация систем налогообложений малого бизнеса в западных странах [Електронний ресурс]: / Н.Н.Варакса // Управленческий учет. − 2005. − №1.– Режим доступу: // http://www.upruchet.ru/articles/2005/1/3303.html
30. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: Формы, проекты, риски / В.Г.Варнавский. − М.: Наука, 2005. − 315 с.
31. Варналій З.С. Податкова політика України / З.С.Варналій. – К.: Знання України, 2008. – 675 с.
32. Вартість дотримання податкового законодавства в Україні. – К. : МФК, 2009. – 251 с.
33. Веблен Т. Теория праздного класса / Т.Веблен. − М.: Прогресс, 1984.
34. Великобритания [Електронний ресурс].– Режим доступу: // http://www.worcount.com/ index.files/econom velikobrit. htm
35. Ветров П.В. Институт предпринимательства в постсоветский период / П.В. Ветров // Вестник Тамб. ун-та. Серия: Гуманитарные науки. − Вып. 10 (66). − Тамбов, 2008.
36. Взаимодействие малого и крупного бизнеса. – М. Ин